МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРУ - ЩО ЦЕ ТАКЕ

Размещено на сайте: 12.01.2007

Основне призначення митної вартості – база оподаткування митом (ввізним, вивізним, сезонним, особливими видами мита тощо), якщо ставка цього податку визначена у відсотковому значенні (адвалорна ставка).

Розмір ставок мита розраховується виходячи з потреб національної економіки. Зазвичай низькі ставки ввізного (імпортного) мита встановлюються на сировину, в якій є потреба для вітчизняних виробників, середні – на напівфабрикати й високі – на готову продукцію, яка в достатній кількості виробляється в країні. Якщо необхідно обмежити вивезення товарів, у яких є потреба на внутрішньому ринку, зазвичай запроваджується вивізне (експортне) мито. Для захисту внутрішнього ринку можуть запроваджуватися й інші види мита – сезонні (на сільськогосподарську продукцію) та особливі (антидемпінгове, компенсаційне та особливе). Тобто ставка мита є регулятором зовнішньої торгівлі (митно-тарифне регулювання).

Однак необхідно враховувати, що формування ціни на товар у зовнішній торгівлі здійснюється під впливом багатьох факторів, основним з яких є прагнення усіх країн максимально повно виходити з власними товарами на зовнішній ринок. Як наслідок, це заходи зі стимулювання експорту як прямими дотаціями у вигляді експортних відшкодувань та компенсацій, так і непрямими – через систему кредитування експорту, страхування ризиків тощо.

Свою систему стимулювання попиту мають великі підприємства, які для виведення на нові ринки власної продукції пропонують різного роду знижки (дилерські, оптові, ексклюзивні тощо) та відстрочки з оплати (товарний кредит).

Усі ці фактори приховують реальну вартість виробництва товару та роблять неефективними тарифні бар'єри, які будує кожна країна, захищаючи внутрішній ринок. Саме для визначення реальної вартості виробництва товару за кордоном як основи для стягнення митних податків і зборів було запроваджено поняття "митна вартість" або, як прийнято її називати за кордоном, "дійсна вартість для цілей митної оцінки" (ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – далі ГАТТ).

Згідно із загальноприйнятими міжнародними нормами, викладеними у ст. VII та відповідних додатках до ГАТТ, митна вартість – це оцінка ввезеного товару в країні імпорту, яка здійснюється на підставі нормальної ціни в країні експорту, тобто ціни на такий або аналогічний товар, який продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції (п. 2 (b) ст. VII ГАТТ), чого, внаслідок перелічених вище факторів, на сьогодні не існує. Як бачимо, для цілей митного оподаткування головне не купівельна вартість, а рівень цін, який склався на товар у країні експорту.

Тому зазначимо дві основні тези:

1. За митну вартість ніхто товар не продає й не купує, її визначають виключно для митних цілей (оподаткування, митна статистика тощо).

2. Митна вартість ніколи не може дорівнювати нулю (навіть якщо товар неліквідний), оскільки у виробництво товару були вкладені кошти – сформовано його виробничу вартість.

Для прикладу наведемо випадки поставок на безоплатній основі (договори допомоги, дарування тощо), коли купівельна (фактурна) вартість дорівнює нулю, і ніхто не заперечує проти того, що при цьому митна вартість нулю не дорівнює.

Також зазначимо, що при цьому купівельна (фактурна) вартість не підлягає коригуванню як з боку митниці, так і з боку інших державних органів. Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 10.02.96 р. № 124/96 "Про заходи щодо вдосконалення кон'юктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності" контрактні ціни визначаються суб'єктами ЗЕД з урахуванням попиту й пропозицій, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення зовнішньоекономічних угод (контрактів), що згідно зі ст. 11 Закону України від 03.12.90 р. № 507-XII "Про ціни і ціноутворення" при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. № 959-XII забороняється втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів у випадках, на передбачених цим Законом.

Таким чином, коригування митної вартості товарів у жодному разі не відображається на купівельній вартості товару, а лише на розмірі сплачених податків.

Так, при оприбуткуванні підприємством імпортних товарів (наприклад, на субрахунку 281 "Товари на складі") за основу береться купівельна вартість товару, а не визначена митницею митна вартість. На первісну вартість оприбуткованого товару опосередковано вплине розмір ввізного мита, яке розраховується від митної вартості та яке відповідно до абз.4 п.9 П(С)БО 9 "Запаси" включається до собівартості товару.

Методи розрахунку митної вартості

Загальновизнані міжнародні методи розрахунку митної вартості викладені у вже згаданій ст. VII "Оцінка товару для митних цілей" ГАТТ, в Україні вони реалізовані в ст. 266–274 Митного кодексу України (далі – МК): 6 методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються та 1 метод визначення митної вартості при експорті:

Для імпорту:

1. "За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються";
2. "За ціною угоди щодо ідентичних товарів";
3. "За ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів";
4. "На основі віднімання вартості";
5. "На основі додавання вартості";
6. "Резервний".

Для експорту:

на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетину митного кордону України.

На сьогодні дані методи викладені в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 22.12.2005 р. № 3269-IV (набув чинності 20 березня 2006 року). Прийняттю цього Закону протягом 2005 року передувала велика підготовча й узгоджувальна робота, спрямована на вдосконалення українського законодавства насамперед для вступу України до Світової організації торгівлі (далі – СОТ).

Визначення митної вартості при експорті

Дуже стисло зупинимося на визначенні митної вартості при експорті (глава 48 МК України), оскільки дане питання у переважній більшості випадків не є принциповим, тому що експортне мито в Україні встановлено на дуже обмежену кількість товарів (велика рогата худоба, насіння соняшнику, шкіри та металобрухт).

Єдиним методом визначення митної вартості при експорті є метод за ціною угоди з коригуванням контрактної вартості товару на вартість за умовами поставки "на кордон України". Тобто при умовах поставки товарів (за "Інкотермс") – DAF/FOB, CIF/CIP – пункт пропуску на кордоні України (або порт відправлення) митна та фактурна (контрактна) вартість експортних товарів співпадатиме.

Частиною 4 ст. 274, п. 1"а" ст. 275 МК України передбачено, що в разі встановлення законодавчих обмежень на формування експортної ціни (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань, тощо) митна вартість визначається з урахуванням цих цін, а де-факто – не нижче цих цін.

У ст. 275 МК України також перелічено інші випадки, коли неможливо застосовувати ціну товару за контрактом для визначення митної вартості (угода між взаємопов'язаними особами, наявність обмежень щодо прав продавця (експортера) на ці товари тощо). Але (!!!) не зазначено, яким чином визначати митну вартість товарів при експорті, якщо є такі обмеження й вони істотно впливають на ціну товарів.

Визначення митної вартості при імпорті

Основним питанням є визначення митної вартості при імпорті, оскільки саме вона є основою для нарахування ввізного мита (крім випадків встановлення специфічних та комбінованих ставок мита) та відповідно є основною складовою для нарахування ПДВ при імпорті.

Як зазначалося вище, існує 6 методів визначення митної вартості, які використовуються послідовно від 1 до 6. При цьому кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи 4 і 5 можна використовувати (якщо неможливо застосувати метод 3) у будь-якій послідовності на розсуд декларанта (ст. 266 МК України).

Основним методом є перший – "За ціною угоди щодо товарів, які імпортуються", тобто приведення фактурної (контрактної) вартості до вартості за умовами поставки "на кордон України" (за "Інкотермс" – DAF/FOB, CIF/CIP). Наприклад, при імпорті товару на умовах поставки "EXW (франко-завод) – склад продавця" витрати доведеться додавати, а при умовах поставки "DDU (доставлено, податки не сплачено) – митниця за місцем акредитації покупця" – віднімати.

До безспірних переваг МК України (особливо стосовно аналогу митної вартості в податковому обліку "звичайні ціни" та "справедливі ринкові ціни" – п. 1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") належить повний перелік витрат, які необхідно враховувати (віднімати або додавати до фактурної вартості) при визначенні митної вартості (пп. 1–7 ч. 2 ст. 267 МК України). А також витрат, які не включаються до митної вартості за умови можливості виділити їх з ціни товару (ч. 3 ст. 267 МК України (дану частину було додано Законом України від 22.12.2005 р. № 3269-IV)).

Також чітко визначено, за яких причин може бути застосований перший метод (частини 4, 5 ст. 267 МК України).

Причини застосування методу "За ціною угоди":

• імпортер має повне, не обмежене нічим, право власності на товар (крім обмежень на реалізацію товару на певній географічній території або обмежень, установлених законодавчо);
• використані декларантом відомості підтверджено документально та є кількісно вираженими й достовірними (повний пакет документів для митниці тощо);
• подальші умови виключають застосування методу 1 для угод, які роблять взаємопов'язаними відносини між продавцем та покупцем;
• жодна частина прибутку від будь-якого використання товарів покупцем не буде надходити прямо чи побічно на користь продавця;
• учасники угоди (експортер та імпортер) не є взаємозалежними особами (пряма комерційна або родинна залежність сторін угоди).

Тобто застосування цього методу для виключних агентів, дистриб'юторів або єдиних концесіонерів можливе за умови доведення факту, що їх зв'язки з імпортером не вплинули на вартість товару або митний орган вважає задекларовану ціну за прийнятну.

Не зупиняючись детально на методах 2, 3, звертаємо вашу увагу на основні положення для визначення митної вартості за ціною на ідентичні та аналогічні товари:

• декларант сам визначає джерела отримання інформації про поставки ідентичних або аналогічних товарів та документально її підтверджує (ч. 1 ст. 264 МК України);
• основою для отримання цінової інформації про поставки ідентичних або аналогічних товарів для перевірки правильності її визначення декларантом, для митного органу є інформація цінової бази даних Держмитслужби (ст. 265 МК України, додатково див. ч. 13 п. 3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 14.07.2005 р. № 04-5/218) або встановлені Держмитслужбою контрольні показники митної вартості товарів ( наказ Держмитслужби від 21.11.2005 р. № 1135);
• у разі ввезення ідентичних (аналогічних) товарів на інших комерційних умовах або в іншій кількості, при визначенні митної вартості повинні враховуватися ці умови та розбіжності (ч. 5 ст. 268, ч. 5 ст. 269 МК України);
• товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не були вироблені в тій самій країні, що і товари, які оцінюються (ч. 1 ст. 270 МК України);
• товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених особою – виробником товарів, які оцінюються (ч. 2 ст. 270 МК України);
• як ідентичні (аналогічні) товари не можуть використовуватися товари, якщо роботи з їх створення (проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн тощо) проводились в Україні (ч. 3 ст. 270 МК України).

За старою редакцією (до березня 2006 року) як ідентичні або аналогічні могли використовуватися товари, імпортовані не більше ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються (п. "б" ч. 3 ст. 268, ч. 3 ст. 269 МК України – стара редакція), в новій редакції таке обмеження з незрозумілих причин вилучено (депутати, мабуть, вважають, що за кордоном відсутні коливання цінової кон'юктури). Щоправда, на практиці митники продовжують використовувати стару норму стосовно використання 90-денної інформації.

Методи віднімання (додавання) вартості зводяться до коригування вартості до митної.

Визначення митної вартості товарів за методом оцінки на основі віднімання вартості здійснюється у тому разі, якщо оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаватимуться (відчужуватимуться) на митній території України у незмінному стані.

У разі застосування методу віднімання вартості береться реалізаційна ціна на ідентичні (аналогічні) товари, яка склалася на внутрішньому ринку, після чого віднімаються витрати до моменту перетину кордону.

У разі додавання вартості проводиться калькуляція вартості товару, що імпортується (вартість матеріалів і витрат, витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця перетину митного кордону України, прибутку тощо).

Законом України від 22.12.2005 р. № 3269-IV до ст. 272 МК України додано досить незрозумілу частину 2, про те, що:

- митні органи України не можуть вимагати або примушувати будь-яку особу, яка не є резидентом, надавати для вивчення або дозволяти одержувати доступ до будь-якого рахунку чи інших записів для цілей визначення обчисленої вартості;

- надана інформація може бути перевірена в країні – виробнику товарів органами влади України за згодою виробника і за умови повідомлення заздалегідь уряду країни – виробника товарів та за відсутності заперечень проти такої перевірки.

Зауважимо, що митниця й раніше не могла вимагати та примушувати, хоч би тому, що нерезидент їй не підконтрольний.

Друге твердження звучить досить наївно, бо порядок таких перевірок давно вже затверджений як міжнародними конвенціями (Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства, Найробі, 09.06.77 р.), так і багатосторонніми та двосторонніми міждержавними угодами (Протокол про надання взаємної допомоги у митних питаннях до Угоди про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами та Україною, Єдиний порядок обміну інформацією за запитами митних служб держав – учасниць СНД у зв'язку із провадженням у справі про порушення митних правил і проведенням перевірок тощо). До міжнародних конвенцій Україна офіційно приєдналась, а договори належним чином ратифіковані, що згідно із законодавством означає примат їх норм над цим положенням Митного кодексу України.

Резервний метод застосовується, коли неможливо застосувати переліченні вище методи.

Визначення митної вартості оцінюваних товарів із використанням резервного методу здійснюється на основі законів України і має відповідати принципам та положенням статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року.

Згідно з ч. 4 ст. 273 МК України в разі застосування митним органом цього методу декларант має право ознайомитися із розрахунками та підставами для його застосування (дуже сумнівно, знаючи українську митницю).

Як в Україні застосовувати цей метод на практиці, точно не відомо, тому до накопичення необхідного досвіду рекомендуємо не доводити справу до використання 6 методу.

 

Георгій Тарасов

"Бізнес-консультант", травень 2006 р., № 5 (37), с. 26 (www.akf.com.ua)

 

Визначення митної вартості

Технічно визначення митної вартості товару здійснюється шляхом її декларування митному органу разом (під час) декларування товару (ст. 262 МК України).

Тобто при поданні митної декларації на товари (пасажирської митної декларації для громадян або вантажної митної декларації для підприємців) у ній зазначається (декларується) митна вартість товару – у графі 12 ВМД – загальна митна вартість усіх товарів у ВМД та у графі 45 ВМД – митна вартість кожного окремого товару (сума вартостей зазначена в графі 45 на основному та додаткових аркушах ВМД дорівнює значенню графі 12 ВМД).

Декларація митної вартості

У деяких випадках, крім простого декларування митної вартості у ВМД, необхідно подавати розшифровку методики її визначення, так звану декларацію митної вартості. Згідно з ч. 2 ст. 262 МК України порядок та умови декларування митної вартості товарів встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме постановою КМУ від 28.08.2003 р. № 1375 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України".

Відповідно до п. 8 цього Порядку декларування митної вартості декларація митної вартості подається у разі переміщення підприємствами через митний кордон України товарів (тобто ввезення й вивезення), які підлягають обкладенню податками та зборами (обов'язковими платежами), за угодою, вартість якої перевищує суму, еквівалентну 5000 євро. Враховуючи, що на сьогодні єдиною зовнішньоекономічною операцією на суму 5000 євро, де не сплачується нічого (навіть митних зборів) є ввезення гуманітарної допомоги, вказане положення стосується усіх експортних та імпортних операцій.

Дане положення дещо не узгоджується з нормою ч. 1 ст. 275 МК України, якою передбачено, що декларація митної вартості подається при експорті товарів, на які встановлено вивізне, антидемпінгове, компенсаційне чи спеціальні види мита, без уваги на обсяг поставки, що й робиться на практиці.

Безпосередньо використання декларації митної вартості визначається (відповідно до ч. 2 ст. 262 МК України) наказами Держмитслужби "Про затвердження Порядку роботи відділу контролю митної вартості регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України" від 13.10.2003 р. № 685, "Про затвердження Порядку заповнення декларації митної вартості" від 02.12.2003 р. № 828, "Про затвердження Порядку дій посадових осіб митних органів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, у разі, якщо рівень митної вартості поданого до митного оформлення товару нижчий за контрольний показник митної вартості цього товару" від 21.11.2005 р. № 1135.

Відповідно до ч. 2 п. 12 Порядку № 1375 декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до ст. 267 МК України. Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування методів 2–6, передбачених ст. 268–273 МК України. Для заявлення митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються) підприємствами з України, на які встановлено вивізне, антидемпінгове, компенсаційне чи спеціальні види мита, подається декларація митної вартості за формою ДМВ-3.

Контроль вартості митницею

Згідно з положеннями ст. 262, 264 МК України декларант самостійно визначає метод обрахунку митної вартості та декларує її митниці. З березня 2006 року (Закон України від 22.12.2005 р. № 3269-IV) митниця не має права самостійно визначати митну вартість.

Однак це не означає, що митниця не може коригувати заявлену декларантом митну вартість. Навпаки – Закон України від 22.12.2005 р. № 3269-IV, "знявши" з митниці обов'язок з коригування митної вартості, значно поширив її можливості в плані контролю за визначенням (фактично нічого не змінилося, але при зовнішній лібералізації контролюючі права митниці розширилися).

У разі неможливості декларанта документально підтвердити інформацію, яка використовувалася для визначення митної вартості, митниця може відмовити йому в застосуванні цього методу.

Враховуючи, що перелік документів, обов'язкових для підтвердження відомостей про митну вартість товарів, складається із 7 позицій (п. 14 Порядку № 1375), а митниця має право додатково витребувати для підтвердження, ще 9 видів документів, а також "інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей", заявлених у декларації митної вартості (п. 15 Порядку № 1375), зрозуміло, що при бажанні можна поставити під сумнів визначення митної вартості декларантом у будь-якому разі.

Якщо декларант не згоден з рішенням митниці, він має право звернутися до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною митним органом (ч. 3 ст. 264 МК України). Для цього використовується так звана тимчасова декларація (тип "ІМ40ТД" – наказ Держмитслужби від 30.12.2003 р. № 932).

Строк дії гарантійних зобов'язань не може перевищувати 90 календарних днів із моменту оформлення тимчасової декларації, після чого необхідно оформити звичайну імпортну декларацію "ІМ40" з урахуванням досягнутого результату щодо оскарження рішення митниці або з доплатою платежів або з їх поверненням (протягом місяця з моменту підтвердження заявленої декларантом митної вартості – ч. 4 ст. 264 МК України).

Також Закон України від 22.12.2005 р. № 3269-IV чітко визначив, що перевірка правильності визначення митної вартості може проводитися й після випуску товарів з-під митного контролю (ч. 1 ст. 265 МК України), в порядку, передбаченому статтями 60, 69 МК України. Таке посилання на статті 60, 69 МК України робить це однією з форм митного контролю (див. ст. 41 МК України), та поширює на будь-який період після закінчення оформлення, хоч через час, хоч через 100 років (ч. 1 ст. 69 МК України).

Наслідком такого перерахунку стане виставлення податкових вимог (якщо розрахована митним органом сума платежів більша за сплачену при митному оформленні товару) до суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III.

Крім того, коли митниця збільшує митну вартість, є формальний факт порушення митних правил за ст. 355 "Дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру" МК України. Покарання у вигляді штрафу в розмірі від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 до 17000 грн.) накладає начальник митниці.

Додатково митники полюбляють притягувати до відповідальності за ст. 330 "Неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю" МК України за неподання митниці документів, передбачених п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України. Включення до цього переліку (тобто для обов'язкового подання митниці) пакувальних листів, сертифіката про походження товару та сертифікатів якості, безпеки тощо, дозволяє митниками заводити справи, як то кажуть, з нічого, бо дуже важко пояснити іноземцю про необхідність обов'язкового подання додаткових документів виключно для покупців з України. Покарання у вигляді штрафу в розмірі до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (до 170 грн.) накладає начальник митниці.

І в першому, і в другому випадку покарання накладається на декларанта, тобто на особу, яка декларує товар митниці (підприємство-особа зазначається в гр. 14 ВМД, співробітник цього підприємства – в гр. 54 ВМД).

Також досить часто митники намагаються притягти декларанта до відповідальності за ст. 340 "Недекларування товарів, транспортних засобів" МК України, на думку митників, за незаявлення за встановленою формою точних відомостей про товари. Покарання від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або конфіскація цих товарів. У цьому разі необхідно відразу нагадувати митниками, що відомості про товар приводяться згідно статті 340 МК України, а саме: "наявність, найменування або назва, кількість тощо". У зв'язку з тим що стаття передбачає конфіскацію, справа розглядається в суді. Суди практично у ста відсотків випадків закривають такі справи.

Співробітництво митниці з CПД

Новинкою в роботі української митниці стало укладання угод про співпрацю із суб'єктами підприємницької діяльності.

За кордоном така практика є нормою, причому міжнародні організації (Світова організація торгівлі/ГАТТ, Всесвітня митна організація тощо) наполягають на поширенні такої практики, що знайшло своє відображення у відповідних конвенціях та угодах, зокрема: відповідно до стандартного правила 6.8 Розділу 6 "Митний контроль" Генерального додатка до Міжнародної Конвенції про спрощення й гармонізацію митних процедур (м. Кіото, 18.05.73 р.) із змінами, внесеними Протоколом від 26.06.99 р. (м. Брюссель): "Митна служба прагне до співробітництва з учасниками зовнішньої торгівлі та укладення меморандумів про взаєморозуміння з метою вдосконалення митного контролю".

Запропонована Держмитслужбою стратегія щодо співпраці із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності також органічно відповідає Рамковим стандартам безпеки та полегшення всесвітньої торгівлі (м. Брюссель, 23.06.2005 р.), які були прийняті представниками митних адміністрацій 166 країн – членів Всесвітньої митної організації (в тому числі й Україною) на щорічній сесії. Усім країнам – членам ВМО рекомендовано приєднатися до Рамкових стандартів.

На сьогодні такі угоди підписані з Радою з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України; імпортерами м'яса, м'ясопродуктів і свійських тварин, риби та морепродуктів; Всеукраїнською Асоціацією автомобільних імпортерів та дилерів; Асоціацією "Спілка оптовиків і виробників алкоголю та тютюну"; Українською асоціацією підприємств легкої промисловості "Укрлегпром"; вітчизняними виробниками підшипників; Всеукраїнською громадською організацією "Асоціація дистриб'юторів і продавців професійного звукового та світлового обладнання, музичних інструментів"; Об'єднанням експрес-перевізників; Асоціацією українських підприємств целюлозно-паперової галузі "УКРПАПІР", а також з рядом окремих підприємств.

До українських суб'єктів підприємницької діяльності, які є учасниками Меморандумів і Протоколів про співпрацю, можуть не застосовуватися під час митного контролю їх товарів заборони та обмеження, встановлені нормативно-правовими актами Державної митної служби України (від обмежень, які встановленні законодавчими чи нормативно-правовими актами України, Держмитслужба не має права звільняти). Таке право Держмитслужби визначено положеннями ст. 42 "Вибірковість митного контролю" Митного кодексу України.

Меморандумами та Протоколами про співпрацю передбачено чіткі критерії, за умови дотримання яких може застосовуватися такий порядок митного контролю. Основними з них є:

- декларування достовірної інформації про вартість товарів, що переміщуються через митний кордон;

- здійснення сплати встановлених законом податків і зборів у повному обсязі та виключно у грошовій формі;

- надання повного доступу посадовим особам митних органів до перевірки фінансових і банківських документів, пов'язаних із здійсненням зовнішньоекономічних операцій.

Дані документи відкриті для підписання без обмежень будь-яким суб'єктом підприємницької діяльності України за умови дотримання зазначених вище критеріїв. Умовами для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з режиму сприяння при здійсненні митного контролю відповідно є недотримання своїх зобов'язань.

Серед іншого, ці документи містять цінову інформацію, яка надається підприємствами – учасниками угод та використовується митницями при оформленні товарів. Зрозуміло, що ця інформація сформована підприємствами, які володіють значними сегментами ринку й не завжди є прийнятною для невеликих підприємств.  

 

Георгій Тарасов

 

 

Связаться с нами Вы сможете, воспользовавшись нашей контакт-формой.

Приглашаем владельцев сайтов к обмену ссылками.
Посмотреть примеры ссылок и взять баннеры можно здесь.